Як все розпочиналось
Венчурний капітал, як альтернативне джерело фінансування приватного бізнесу, зародився в США в середині 50-х років XX століття. Як і будь-яке неординарне починання, новий бізнес мав потребу в сильних і енергійних особистостях і новаторських підходах. Усе почалося в Силіконовій долині (США, штат Каліфорнія) - колиски сучасної інформатики й телекомунікацій. В 1957 р. Артур Рок, який у той час працював у інвестиційній банківській фірмі на Уол Стріт, одержав листа від Юджина Клейнера, інженера з компанії Shokley Semiconductor Laboratories в Упало Альто.
Керівник фірми, Вільям Шокли тільки що удостоївся Нобелівської премії за винахід транзистора, але Юджин і декілька його колег були не дуже задоволені своїм шефом. Вони шукали фірму, що зацікавилася б ідеєю виробництва кремнієвого транзистора нового типу. Рок показав лист своєму партнерові й переконав його разом полетіти в Каліфорнію, щоб на місці вивчити пропозиція Юджина. Після їхньої зустрічі було вирішено, що Рок збере 1,5 млн. дол. для фінансування проекту Клейнера. Рок звернувся до 35 корпоративних інвесторів, але ніхто з них не наважився прийняти участь у фінансуванні пропонованої угоди, хоча, здавалося, всі були зацікавлені його пропозицією. Ніколи раніше ще не приходилося створювати спеціальну фірму під абсолютно нову ідею, так ще й фінансувати теоретичний проект. Здавалося, що всі можливості були вичерпані й задум приречений. Хтось порадив Року поговорити із Шерманом Фэрчайлдом. Шерман сам був винахідником і вже мав досвід створення нових технологічних компаній. Саме він надав необхідні 1,5 млн. дол. Так була заснована Fairchild Semiconductors - прабатько всіх напівпровідникових компаній Силіконової долини. Після цього в послужному списку Рока були ще Intel і Apple Computer. До 1984 р. ім'я Артура Рока стало синонімом успіху. Власне кажучи, саме він, схоже, був першим, хто взагалі вжив термін «венчурний капітал».
Тім Перкинс, інший знаменитий венчурний капіталіст, зробив свою найбільш ризиковану в житті угоду приблизно в той же час. Працюючи в Девіда Пакарда, одного зі співвласників всесвітньо відомої сьогодні компанії «Hewlett-Packard», винайшов недорогий і простий в обігу лазер з газовим накачуванням. Всі свої заощадження - 10.000 дол., відкладені на покупку будинки, він вклав у нову фірму. Продукт виявився настільки успішним, що через короткий проміжок часу Перкинс зумів продати фірму компанії Spectra-Physics. Після цього він теж зустрів Юджина Клейнера й повністю присвятив себе венчурному бізнесу.
У ті роки всіх венчурних інвесторів Америки можна було зібрати в приміщенні одного офісу. Ними були Артур (Арт) Рок і Томі Девіс у Сан-Франциско, Фред Адлер у Нью-Йорку й Франклін (Пітч) Джонсон разом з Біллом Дрепером у Каліфорнії. Створювати починаючі компанії в ті часи було непросто: дійсних підприємців було не так багато, а інфраструктура, на яку можна було б опиратися, просто-на-просто була відсутня. Перший фонд, сформований Роком в 1961 р. був розміром усього 5 млн. дол., з яких інвестовано було всього 3. Корпоративні інвестори не були зацікавлені вкладати кошти в малозрозумілі тоді фінансові структури. Але результати роботи фонду виявилися приголомшуючими: Рок, витративши всього 3 млн. дол., через нетривалий час повернув інвесторам майже дев'яносто.
Хорошим спогадом венчурних капіталістів є компанія Cisco Systems, один зі світових лідерів виробництва мережних маршрутизаторів і телекомунікаційного устаткування. У 1987 р. Дон Валентин (Don Valentine) з Sequoia Capital придбав за 2,5 млн. дол. пакет акцій Cisco. Через рік вартість його пакета склала 3 млрд. дол.
Становлення венчурного капіталу збіглося за часом з бурхливим розвитком комп'ютерних технологій і ростом добробуту середнього класу американців. Сучасні гіганти комп'ютерного бізнесу DEC, Apple Computers, Compaq, Sun Microsystems, Microsoft, Lotus, Intel зуміли стати тим, ким вони є тепер багато в чому завдяки венчурному капіталу. Більше того, бурхливий ріст нових галузей, таких як персональні комп'ютери й біотехнологія, виявився можливим в основному за участі венчурних інвестицій. Тім Перкинс згадував: «Гроші, які ми робили, насправді були побічним продуктом, ... нами керувало бажання створювати успішні компанії, що розвивають дивні нові технології, яким судилося перевернути світ» (The Red Herring, Issue 9).
Етапи розвитку та форми венчурної діяльності
Дотепер США були безумовним лідером в області венчурного бізнесу. До кінця XX століття на США доводилася половина всього обсягу венчурних інвестицій у світі.
Венчурний бізнес є сьогодні сегментом (і не найбільшим) галузі прямих інвестицій в акціонерний капітал, однак значення його важко переоцінити, тому що ризиковий капітал є практично єдиним джерелом фінансової підтримки малих інноваційних підприємств на ранніх стадіях існування - від ідеї до виходу й закріплення їхньої продукції на ринку. Саме тому венчурний капітал став центром кристалізації для формування в США сучасної потужної індустрії прямих інвестицій.
Як будь-який інший, венчурний бізнес у своєму розвитку переживав зльоти й падіння, однак загальна позитивна тенденція його розвитку підтверджує ефективність сполучення, що є його основою, сучасних фінансових і управлінських механізмів, опори на потенціал високих технологій і енергію підприємництва.
Безсумнівний успіх венчурного бізнесу в 60-і роки і його динамічний розвиток залучили до нього значний інтерес фінансових і управлінських кіл і зажадали створення його інфраструктури й удосконалювання взаємозв'язків у галузі прямих інвестицій у цілому.
Так, в 1973 р. була утворена Національна асоціація венчурного капіталу (National Venture Capital Association - NVCA) для формування в широких колах розуміння важливості венчурного бізнесу для життєстійкості економіки США й представлення в суспільстві інтересів венчурних капіталістів і компаній, що розвиваються. У цей час асоціація поєднує 330 організацій, керуючих венчурним капіталом близько 70 млрд. дол. Афілійована структура асоціації - «Американські підприємці для економічного росту» (American Entrepreneurs for Economic Growth - AEEG) - це загальнонаціональна організація, що включає близько 10 тис. підприємств, що розвиваються, на яких працюють більше мільйона американців.
З огляду на те, що кращою стратегією "виходу" для компаній з венчурним капіталом є публічне розміщення акцій, фондові дилери відреагували на це створенням системи автоматичного котирування Національної асоціації дилерів цінних паперів (NASDAQ) - другій (після Нью-Йоркської) фондовій біржі США, що спеціалізується на первинному розміщенні акцій зростаючих компаній.
У зв'язку з високою прибутковістю акцій компаній з венчурним капіталом, такі компанії стають об'єктом підвищеного інтересу для інвесторів на етапі їхньої підготовки до публічного розміщення. На рубежі 70-х - 80-х років стали утворюватися спеціалізовані фонди (т.зв. фонди прямого інвестування в акціонерний капітал - private equity fund), орієнтовані на придбання пакетів акцій таких компаній. Фонди викупу (buyout fund) здійснюють (або фінансують) придбання контрольного пакета акцій з одержанням повного контролю за використанням активів компанії й здійснення нею ділових операцій. Мезонинні фонди (mezzanine fund) спеціалізуються на інвестиційному фінансуванні компаній безпосередньо перед виходом на фондовий ринок. У цей час у США сумарний капітал фондів прямого інвестування в 4 - 5 разів перевищує капітал венчурних фондів.
Таким чином, у цей час діє наче двох етапна схема інвестування перспективної компанії: на початкових етапах і в період зміцнення на ринку її підтримує венчурний капітал, після чого включається капітал фондів прямого інвестування.
Капітал для венчурних інвестицій надається корпоративними (колективними) і індивідуальними венчурними інвесторами.
Основну частину корпоративного сектору становлять незалежні венчурні фонди (компанії, фірми), що являють собою партнерства (partnerships). Учасниками таких партнерств можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Основний обсяг капіталу партнерств утворюється внесками державних і приватних пенсійних фондів США: в 1997 р. доля пенсійних фондів у мобілізованому венчурному капіталі становила 45 %, в 1998 р. цей показник виріс до 50 %. Крім пенсійних фондів, активну участь у венчурних фондах приймають комерційні й інвестиційні банки, страхові компанії, державні й благодійні фонди, корпорації, приватні особи.
У ряді венчурних фондів розміщені засоби державних програм підтримки бізнесу, звичайно спрямовані на розвиток малих підприємств на етапі становлення. Зокрема, Адміністрацією малого бізнесу США фінансується програма інвестицій у малий бізнес (SBIC), у рамках якої венчурні фонди можуть об'єднати власні засоби з державними для збільшення інвестицій у компанію - реципієнта.
Індивідуальний сектор венчурного бізнесу представляють приватні інвестори, т.зв. «бізнеси-ангели». Найбільш важлива роль «бізнесів-ангелів» на найбільш ранніх стадіях зародження й формування компаній - стадій «посіву» і «старту», тобто коли компанія готується до просування свого продукту на ринок.
Венчурний бізнес США сформувався як галузь підприємництва в період бурхливого розвитку мікроелектроніки й комп'ютерних технологій і дав потужний імпульс для успішного розвитку цих напрямків. Світові лідери комп'ютерної галузі - компанії Microsoft, Intel, Apple Computers, Compaq - зайняли своє сьогоднішнє положення багато в чому завдяки венчурним інвестиціям на ранніх стадіях свого розвитку.
Тверді позиції в переліку пріоритетів також займають телекомунікаційні технології, біотехнології, медицина й охорона здоров'я, споживчі товари й послуги.
Венчурна діяльність у Європі
В Європі венчурний бізнес почав активно розвиватися на початку 80-х років XX століття. Безсумнівно, практика ризикового інвестування існувала в європейських країнах задовго до цього рубежу, однак риси індустрії венчурне інвестування почало здобувати саме в цей період. Багато в чому динамічний розвиток цієї галузі в Європі було визначено наявністю двадцятилітнього досвіду американського венчурного бізнесу, що дозволив уникнути значних помилок і адаптувати до європейських умов уже досить відпрацьовані фінансові й управлінські технології. Ця обставина в жодному разі не применшує заслуг і зусиль європейських венчурних капіталістів, що забезпечили сьогоднішній стан галузі.
У Європі не існує, подібно до США, поділу на властиво венчурні фонди й фонди прямих інвестицій. Крім того, у Європі співвідношення венчурного капіталу й капіталу прямих інвестицій - 1:1, у той час як у США це відношення близьке до 1:5. Переходячи до порівняння часткових значень, у загальному обсязі європейських прямих інвестицій вкладення в ранні стадії становлять 7,4 % проти 5,7 % у США, у стадію розширення - 35 % проти 8,6 %, у пізні стадії - 8 % проти 4,4 %. Таким чином, на сьогоднішній день європейський венчурний бізнес навіть більшою мірою, ніж американський, орієнтований на реальну підтримку й розвиток малих і середніх підприємств, особливо на стадії розширення.
Основні етапи інфраструктурного розвитку європейського венчурного бізнесу багато в чому повторюють американський досвід. Утворення в 1983 р. Європейської асоціації прямого інвестування й венчурного капіталу (EVCA) було спільною ініціативою представників венчурної індустрії і Європейської комісії. Асоціація, що включала на момент утворення 43 члена, у цей час поєднує більше 500 активних учасників венчурного бізнесу з більш ніж 30 країн і є авторитетним представником європейської галузі прямих інвестицій. Діяльність асоціації спрямована на створення в Європі сприятливих умов для розвитку венчурного бізнесу. Основними стратегічними завданнями, на рішення яких націлена асоціація, є: залучення інституціональних інвесторів до участі у венчурному інвестуванні, подання інтересів своїх членів і інших учасників венчурної індустрії в європейських структурах, вироблення ефективних і доступних стратегій і механізмів виходу венчурного капіталу.
За участю Європейської асоціації венчурного капіталу була створена Європейська асоціація біржових дилерів (EASD) - об'єднання венчурних капіталістів, біржових дилерів, інвестиційних банків і інших інвестиційних інститутів - для формування механізмів підтримки економічного розвитку й інновацій у Європі. Однієї з перших ініціатив EASD стало створення європейської фондової біржі для активно зростаючих молодих компаній - Системи автоматичного котирування Європейської асоціації біржових дилерів (EASDAQ). Її структура й принципи функціонування запозичені в аналогічної американської структури - NASDAQ. Біржа не має торговельної площадки, використається система електронних торгів, початих у листопаді 1996 р. У цей час у торгах EASDAQ беруть участь компанії з Великобританії, Франції, Німеччини, Нідерландів, Швейцарії, Австрії, Бельгії, Португалії, Італії, Данії, Фінляндії, Греції й Люксембургу. Акції деяких компаній, що торгуються в EASDAQ, також котируються й на американській біржі NASDAQ.
Європейське співтовариство приділяє серйозну увагу підтримці становлення й розвитку венчурного бізнесу в країнах Центральної й Східної Європи (колишні країни «народної демократії»), а також в «нових незалежних державах» (колишніх республіках Радянського Союзу). За участю Європейського банку реконструкції й розвитку (ЕБРР) і EVCA розгорнуті відповідні масштабні програми.
На відміну від структури галузевих переваг у США, європейські венчурні фонди більше диверсифіковані й розміщують інвестиції практично в усі сектори економіки. В останні роки відбувається переорієнтація європейських венчурних інвестицій у технологічний сектор, що є загальносвітовою тенденцією для промислово розвинених країн.
Участь урядів західних країн у процесі венчурного інвестування має велике значення. З одного боку, воно демонструє бажання й здатність держави розділити ризики з комерційними інвесторами й розуміння державою необхідності збереження національних приватних капіталів на ринку своєї країни, з іншого боку, така участь стимулює залучення в реальний сектор економіки суспільних засобів. Доля суспільних засобів (пенсійних фондів і страхових компаній) у венчурному капіталі Європи становить до 35 % всіх інвестицій. Прикладом такої участі держави у венчурному інвестуванні можуть слугувати фонди фондів, створюваних за істотної участі (до 40 %) держави. Найбільш відомі з них фонди: Sitra (Фінляндія), UK High Technology Fund (Великобританія); фонди, створені за участю KFW (Німеччина)
Один зі способів урядового фінансування є надання засобів приватним венчурним фірмам, які у свою чергу безпосередньо фінансують невеликі компанії. У Фінляндії, наприклад, був використаний саме такий підхід: в 1994 р. був створений повністю приналежний державі фонд Suomen Teollisuus-Sijoitus OY. Уряди різних країн також створюють власні венчурні фонди для прямого інвестування в невеликі компанії. Ці фонди, як правило, управляються професіоналами. У Бельгії інвестиційна компанія Фландрії (GIMV), створена в 1980 р., з'явилася шляхом реалізації концепції керованого незалежним приватним фахівцем фінансованого урядом венчурного фонду. Розроблена цим фондом стратегія придбання пакетів акцій технологічно-орієнтованих компаній виявилася настільки привабливої й результативної, що сьогодні й приватний капітал наважився інвестувати в GIMV.
Німеччина в 1995 р. розробила схему під назвою Beteiligungskapital fur Kleine Technologieunternehmen, у рамках якої здійснювалося фінансування малих фірм, що роблять інноваційні продукти або послуги, разом з компаніями приватного сектора.Австрія також створює Інвестиційний Інноваційний Фонд із метою збільшення фінансування починаючих фірм, шляхом надання засобів приватним фондам. Європейський Інвестиційний Фонд, створений в 1994 р. за фінансової підтримки Європейської комісії, інвестує засоби в акції малих і середніх підприємств, що володіють потенціалом високого росту. Позички, які пропонують уряди, найчастіше недоступні з інших джерел, надаються часто на більш привабливих умовах, ніж приватні кредити. Вони можуть мати більш низькі процентні ставки або тривалі періоди повернення. Вони можуть навіть бути безповоротними. Фінансована урядом Vaekstfonden (Програма кредитного фінансування розвитку бізнесу) у Данії, наприклад, передбачає видачу позичок невеликим фірмам для розробок технологічно-орієнтованих проектів. При цьому, у випадку невдачі передбачається прощення боргів. УНідерландах кредитна схема технічного розвитку передбачає видачу десятилітніх кредитів малим компаніям, які можуть не повертатися у випадку технічного або комерційного провалу. У Швеції уряд ? є найбільшим акціонером Almi Foretagspartner AB, що надає 6-10-річні позички починаючим компаніям, безпроцентні протягом перших двох років.
Останнім часом значний розвиток венчурна індустрія одержала не тільки в європейських країнах, але й у Японії, Китаї, Республіці Корея, Сінгапурі, Ізраїлі, Австралії, Чилі, Мексиці. Більше того, венчурний капітал з «посівного капіталу» (seed capital) і «стартового капіталу» (start capital), не зменшуючи своєї ролі «каталізатора» малого бізнесу, перейшов у більше зрілі стадії свого розвитку й почав ставати ще й «капіталом розвитку» (development capital) і «капіталом розширення» (expansion capital).
Росія:
Початком розвитку венчурної індустрії в Росії загальноприйнято вважати 1993 р., коли на Токійському саміті між урядами країн «великої сімки» і Європейським Союзом була прийнята угода про підтримку нещодавно приватизованих російських підприємств по Державній програмі РФ по масовій приватизації.
Дотепер з погляду формування капіталів фонди венчурного інвестування в Росії можна розділити на чотири групи.
1. Фонди ЕБРР (їхній капітал повністю або частково сформований Європейським банком реконструкції й розвитку за участю інших міжнародних фінансових організацій). Витрати на зміст і забезпечення діяльності фондів покриваються із засобів технічної підтримки, які безоплатно виділяються урядами країн «великої сімки». Фонди були сформовані в 1993-1994 рр. у рамках програми підтримки приватних і приватизованих підприємств переважно середнього бізнесу.
2. Фонди за участю західних урядових агентств. У їхньому створенні й діяльності поряд з корпоративними й приватними інвесторами, у тій або іншій формі беруть участь іноземні держави.
До цієї групи можна віднести 6 фондів із сумарним капіталом порядку 1,26 млрд. дол., що здійснили дотепер прямі інвестиції загальним обсягом не менш 430 млн. дол. у декілька десятків російських компаній.
Склад групи досить представницький: два фонди - TUSRIF (The United States - Russia Investment Fund) і Defense Enterprise Fund - утворені із засобів уряду й департаменту оборони США відповідно; діяльність Investment Fund for Central and Eastern Europe (Данія) підтримується державою, склад ради директорів фонду затверджується Міністром закордонних справ Данії; акціонерний капітал Agribusiness Partners International гарантований урядовим агентством США по сільському господарству й Заокеанській корпорації приватних інвестицій (OPIC). Інакше кажучи, ці фонди при здійсненні діяльності значною мірою керуються урядовими стратегіями своїх країн (США й Данії) Якщо американські фонди діють у рамках міжурядових угод, основним завданням яких є підтримка ринкових реформ у Росії, то керівництво датського фонду не приховує протекціоністської спрямованості своєї діяльності.
3. Приватні фонди. У цю групу включаються близько 20 фондів, сумарний заявлений капітал яких становить не менш 2,2 млрд. дол. Складність в описі діяльності даних фондів полягає в закритому характері інформації про їхній діяльності.
Склад цієї групи фондів досить різноманітний як по розмірах капіталу, так і по національній приналежності. Регіональні інтереси цих фондів рідко обмежуються тільки Росією, звичайно це європейські країни, у тому числі СНД. Більшість цих фондів активно діють у країнах Східної й Центральної Європи, Чорноморського басейну.
4. Російські венчурні фонди. За інформацією Російської асоціації венчурного інвестування (РАВИ), доля російських венчурних фондів у загальному обсязі венчурних інвестицій у Росії становить близько 1 %.
Усього до кінця 2007 р. у Росії діяли 40 спеціалізованих фондів, що інвестують у російські корпоративні активи, із сумарною капіталізацією в 1,6 млрд. дол. Крім цього, ще 16 східноєвропейських фондів інвестували в Росію частину своїх портфелів. З'явилися повідомлення про створення перших вітчизняних венчурних фондів, що опираються на засоби великих російських банків і диверсифікованих холдингів.
Значну роль у створенні венчурної інфраструктури зіграла Європейська асоціація прямого інвестування й венчурного капіталу (EVCA). З початку 90-х років EVCA разом з Європейською комісією (PHARE і TACIS) реалізувала програму сприяння розвитку індустрії прямого інвестування й венчурного капіталу в Центральній і Східній Європі (1993 - 1997 р.) і СНД (1997 - 1999 р.). За результатами програми в 1999 р. була підготовлена Біла Книга "Пріоритети для прямого інвестування в Росії", спрямована на розвиток професійних і етичних норм індустрії прямого інвестування в Росії.
Україна
Ринок венчурного капіталу в Україні становить близько 400 млн. дол. (потенційний його обсяг за даними деяких компаній сягає 800 млрд. дол.) і нараховує не більше десятка працюючих на ньому компаній. Серед них можна назвати Western NIS Enterprise Fund (капітал 150 млн. дол., виділений урядом США для освоєння у харчовій промисловості, сільському господарстві, виробництві будівельних матеріалів, фінансовому секторі України), SigmaBlazer (капітал 100 млн. дол.).
Формування інститутів венчурного фінансування і розвиток венчурного бізнесу в Україні започатковано у 1992 році. У багатьох розвинених країнах світу цей вид ІСІ направляє кошти інвесторів в інноваційну сферу. В Україні тенденції абсолютно інші ? кошти венчурних фондів інвестуються в будівництво і нерухомість і поки слабко орієнтовані на "хай-тек" технології.
Основні засади функціонування та обмеження діяльності інститутів спільного інвестування в Україні були узгоджені з Директивою Європейського Союзу № 85/611 від 20 грудня 1985 р. ?Про приведення у відповідність Законів та Положень стосовно спільного інвестування в цінні папери, що обертаються?. Але у Директиві не йдеться про венчурні фонди, отож в Україні були створені окремі умови розміщення коштів інвесторів венчурних фондів.
У травні 1998 року в Україні за пропозицією Європейської асоціації венчурного капіталу (EVCA) при Українській Асоціації Інвестиційного Бізнесу відкрито секцію венчурного капіталу, основне завдання якої - сприяти розвитку венчурного інвестування в Україні.
Закон України ?Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)? від 15 березня 2001 року, який започаткував утворення абсолютно нових для перехідної економіки України інститутів фінансового ринку, після першого читання не передбачав венчурних фондів. Ідея поєднати можливість управління класичними взаємними (в Україні - корпоративними) фондами та юніт-трастами (у нас ? пайовими фондами) з управлінням венчурним фондами народилась під час підготовки закону до другого читання і виявилась плідною, оскільки відповідала специфічній задачі оптимізації фінансових потоків, легалізації та ефективному використанню вивезених за кордон коштів за рахунок створення відповідного податкового середовища. Поняття венчурного фонду в Україні відрізняється від загальноприйнятого: у нас це специфічний ІСІ, правила формування, існування та закриття якого вмонтовані у загальні правила діяльності ІСІ та компаній з управління активами.
Так, венчурним вважається недиверсифікований ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи якого більш ніж на 50 % складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі.
До появи вказаного закону в країні з середини 1990-х років існували інвестиційні і взаємні фонди, що створювалися спеціально в цілях забезпечення процесів масової приватизації. Серед них можна назвати Western NIS Enterprise Fund, SigmaBlayzer, фонд прямих інвестицій "Україна". Крім того, функціонували такі фонди та компанії венчурного інвестування, як Black Sea Fund, компанії "Euroventures Ukraine" та "Інеко", фонд "Дніпро".
До 2003 року кількість таких фондів скоротилася з 329 до 129, а ті, що залишилися, повинні бути ліквідовані або реорганізовані відповідно до закону.
У грудні 2005 року компанія Draper Fіsher Jurvetson (DFJ), до складу якої входять 20 фондів із сукупним інвестиційним капіталом понад 3 млрд. дол., відкрила в Україні технологічний венчурний фонд ?DFJ Nexus?. Протягом найближчих 10 років фонд планує залучити від 50 до 100 млн. дол. на розвиток високотехнологічних компаній у країнах колишнього СРСР.
Велика кількість учасників ринку венчурних ІСІ у 2005 році зробила неможливою концентрацію ринку між окремими компаніями: жодна з компаній з управління активами не володіє більше, ніж 10% ринку венчурних ІСІ.
Аналіз перших інвестиційних декларацій компаній з управління активами венчурних фондів дозволяє виділити основні сфери інвестування: будівництво, торгівля, готельний і туристичний бізнес, переробка сільгосппродукції, страхування, інформатизація. Це свідчить, що орієнтація класичних венчурних фондів на інноваційні проекти, технопарки та технополіси поки що не притаманна українському венчурному капіталу. Все таки він схильний, не надто диверсифікуючи активи, реалізовувати середньоризикові інвестиційні проекти з використанням операцій з фінансовими активами та нерухомістю.
Функцію венчурних капіталістів в Україні виконують компанії з управління активами, які на відміну від інших країн створюються як правило середніми інвесторами, але далі інвестиційний бізнес буде розвиватись, обслуговуючи переважно залучені кошти. Форми венчурного інвестування достатньо різноманітні, але специфіка українського постприватизаційного акціонерного капіталу диктує переважання інвестиційного кредиту ? від вкладень в спеціально випущені під проект облігації до прямого інвестиційного кредитування через венчурні фонди.
Наразі у Верховній Ради зареєстровано проект Закону України «Про венчурну діяльність в інноваційній сфері» (реєстраційний № 3710 від 21.06.2007р), внесені народними депутатами К.Самойлик (КПУ) та Ю. Каракаєм (Партія Регіонів). Цей проект буде в подальшому розглядатись органами виконавчої влади для підготовки пропозицій та зауважень до нього.
finansist в друзья